«Перев’яжемо, перебинтуємо, переможемо»: одкровення медсестри про професійне й особисте

 Світлана Коваленко, сестра медична старша закладу дошкільної освіти «Капітошка», м. Бровари, Київська обл.

 

Застали зненацька — так. Але чому мучили? Ви ж запитання про мою роботу ставили. Тому незлим тихим точно ні, не хвилюйтеся. Згадую тепер ті часи з ностальгією, наче в іншому житті все це було…

А після тієї зустрічі, до речі, і почалася наша спільна співпраця. Я її ціную.

Ніколи. Я, як більшість українців, попри невтішні прогнози, все ж таки сподівалася, що нас це лихо омине. Тільки тепер розумію, що це було невідворотно.

Однак я щиро радію, якщо мій досвід допоможе колегам у цей буремний час долати професійні виклики. Адже зараз їх стало в рази більше.

Так, розпочали. Нам «пощастило», що маємо для укриття окреме підвальне приміщення. Разом із колегами ми все винесли з нього, побілили стіни. Для того щоб дітям тут було затишніше, плануємо поклеїти й шпалери. Принесу ще з дому килим, щоб застелити підлогу. У приміщенні прохолодно, то покриття підлоги дасть змогу трохи ліпше утримувати тепло. А там і осінь наспіє. Тож і надворі почне холодати, і всередині температура повітря також знизиться.

Ще ми облаштували місце для моєї роботи в укритті. Поставили кушетку та тумбочку, принесли необхідні ліки й відгородили цей медичний блок ширмою. Для дітей поставили столи та стільчики.

Перевірку контролюючих органів ми вже пройшли. Вони зауважили, що приміщення, де є труби, можемо використовувати лише до початку опалювального сезону. Причина зрозуміла — ризик прориву труб із гарячою водою. Ще порадили облаштувати додаткові приміщення, адже вони в нас є. Але в них потрібно робити капітальний ремонт, а для цього — залучати проєктантів і шукати кошти. Словом, справа серйозна. Звісно, робитимемо все, що в наших силах, але облаштувати додаткові приміщення зможемо не так швидко, як би хотілося.

Насамперед провести колегам черговий тренінг із надання домедичної допомоги. Адже додаються нові інфоприводи: загрози радіаційної небезпеки, хімічної атаки, а з найсвіжішого — біотероризму. Це коли навмисно розповсюджують віруси, бактерії і мікроорганізми, які можуть інфікувати людей.

Ще я завела собі контрольні карти зі списками дітей. Там є інформація першої необхідності: ПІБ дитини, вікова група, дата народження, група крові й резус-фактор, алерген і можливі алергійні реакції, хронічні захворювання, контакти батьків. Дітям на основі них планую підготувати індивідуальні картки, які вішатимемо з колегами на шию дітям на випадок надзвичайних ситуацій. Поділюся з читачами журналу шаблонами карток, які вже підготувала.

Та як… Працюємо від тривоги до тривоги. Тобто тривожно в усіх сенсах. Але усміхаємося, налаштовуємо дітей на хороше, а все те, що могло б їх налякати, переводимо в гру, пояснюємо на прикладі казок. Про тривожні рюкзачки з водою, їжею та одягом на два дні розказуємо, що так тренуємося збиратися в похід. Словом, намагаємося відволікати.

Звісно, діти все одно відчувають, що все не так, як раніше. І я не лише сигнали тривоги маю на увазі й походи в укриття. Попри намагання працівників дитячого садка й батьків, стримувати емоції стає дедалі важче.

Два роки тому я писала есе для участі в акції «Нумо знайомитися», яку ініціював ваш журнал для своїх читачів. Тоді я зізналася, що мріяла стати медсестрою з самого дитинства. А хіба мріям зраджують?

Ні, я ні про що не шкодую. Навпаки пишаюся, що мій досвід може допомогти Україні вистояти.

Так, але дозвольте спочатку для журналу. Уже вдруге мені випадає нагода привітати журнал із днем народження на його ж сторінках. Бажаю, що він жив і процвітав на допомогу медичним сестрам дитячих садків.

Колегам бажаю триматися. Якось чула по телевізору фразу: «Перев’яжемо, перебинтуємо, переможемо». Так і буде. Миру всім нам!